Росія Print
Written by Administrator   
Tuesday, 28 September 2010 14:42
There are no translations available.

Офіційна назва - Російська Федерація (спочатку відома як Московія, сучасна назва — з 1721 р.) З моменту отримання незалежності (1480 р.) і досі Росія незалежності не втрачала.

Площа — 17075,4 тис. км2. Населення — 140,1 млн. осіб (9-те місце в світі). Столиця — Москва (понад 10 млн. жителів). Росія – федеративна держава. Глава держави президент. Законодавчим органом є двопалатні Федеральні збори (парламент РФ) – Державна дума (450 депутатів) та Рада Федерації. Виконавчу владу здійснює уряд Росії на чолі з прем’єр-міністром. У адміністративно-територіальному поділі країни виділяються 21 республіка, 9 країв, 46 областей, 1 автономна область, 10 автономних округів та 2 міста федерального підпорядкування (Москва та Санкт-Петербург). Спадкоємиця Російської імперії та Радянського Союзу. Має найбільший потенціал серед країн пострадянського простору. Росія – атомна держава. Вона є постійним членом Ради Безпеки ООН та СНД.

Географічне положення. Росія — північно-східний сусід України. Це — євразійська країна. Менше 1/3 її території знаходиться на сході Європи та  понад 2/3 на півночі Азії, у Північній та Східній півкулях.  Лише крайня східна частина Росії – Чукотка розташована у Західній півкулі. За площею території це найбільша країна світу - 17075,4 тис. км2 (11,5% площі світу, майже вдвічі переважає КНР та США і більше, ніж у 3 рази територію Західної Європи).  Крайня північна точка країни — мис Челюскін на півострові Таймир (на островах – мис Флігелі на острові Рудольфа у складі Землі Франца Йосифа), крайня південна — околиці м. Дербент у Дагестані на кордоні з Азербайджаном, крайня захід­на — околиці м. Псков, або коса Гданської затоки Балтійського моря у напіванклаві - Калінінградській області, крайня схід­на — острів Ратманова у Беринговій протоці. Протяжність території з заходу на схід (без Калінінградської області) становить 9 тис. км, а з півночі на південь — від 2,5 до 4 тис. км. Територія Росії охоплює 11 годинних поясів. Різниця між східно­європейським (київським) та московським часом — одна година.

Протяжність кордонів Росії становить  58,6 тис. км, у тому числі 14,3 тис. км – сухопутних. Вони розділяють Росію на північному заході з Норвегією та Фінляндією, на заході – з Польщею, Естонією, Латвією, Литвою, Білоруссю. На південному заході Росія межує з Україною, на півдні – з Грузією, Азербайджаном, Казахстаном, на південному сході – з Китаєм, Монголією та Північною Кореєю. Має морські кордони — з США та Японією. В Арктиці з 1926 р. виділено окремий російський сектор.            Має вихід до Північного Льодовитого і Тихого океанів, Балтійського, Каспійського, Азовського та Чорного морів. Протяжність морських кордонів Росії становить  44,3 тис. км.

Характерною особливістю географічного положення Росії є значна реальна відірваність і відокремленість її окремих частин одна від одної. Негативним моментом її сучасного геополітичного положення є відсутність прямих сухопутних виходів до розвинених країн Європи. Крім того, після розпаду СРСР за межами Росії залишились важливі морські порти та перевальні бази (13 – на Чорному морі та 5 – на Балтійському).

З територіальними претензіями до Росії у різній формі виступають: Естонія — на райони Івангород та Печори (Петсері); Латвія — Питалово (Абрене); Японія — Південні Курили. У свою чергу Росія висуває територіальні претензії до України (Севастополь, Крим, частина акваторії Азовського моря), Гру­зії (Абхазія), Казахстану (Надуральщина та Північно-Східний Казахстан).

Природні умови і ресурси. Територія Російської Федерації відрізняється значною різноманітністю природи – наявні широкі низовинні рівнини і високі гори, холодні північні тундри й засушливі степи, безкрайні тайгові ліси та значні заболочені райони. Панівним типом рельєфу, що займає майже 3/4 території країни, є рівнини. Особливо виділяються Східно-Європейська (Руська) та Західно-Сибірська рівнини — найбільші у світі. Слаборозчленований рельєф з невеликими амплітудами висот та переважанням пологих схилів здавна сприяли заселенню цих низовинних рівнин, їх землеробському освоєнню та розвитку тут сітки доріг. Саме тому в їх межах, особливо на півдні, розташовані найбільш густонаселені області Російської Федерації. Територію півдня європейської частини Росії займає Передкавказзя та північно-східні схили Великого Кавказу. Найвища точка Російського Кав­казу і всієї Росії г. Ельбрус (5642 м), найнижча – 28 м нижче рівня моря (берег Каспійського моря). Між Східно-Європейською та Західно­сибірською рівнинами вздовж меридіану простягається Уральська гірська система. На схід від Західно-Сибірської рівнини, у межиріччі Єнісею і Лєни, розміщене обширне Середньосибірське плоскогір'я. Понижуючись до пів­ночі і сходу, плоскогір'я переходить у Північно-Сибірську низовину і Центрально-Якутську рівнину. З півдня всю територію Сибіру замикає гірський пояс. Це переважно гірські системи — Алтай, Західні і Східні Саяни, За­байкалля і Станове нагір'я. На крайньому південному сході, за Амуром, розміщена гірська країна Сіхоте-Алінь. Північний схід Росії має гірський характер — хребет Черського, Верхоянський хребет, Чукотське і Корякське нагір'я. Камчатка і Курили відомі своїми пасивними і активними вулканами. Найактивніший з них і найвищий у країні і Євразії вулкан Ключевська Сопка (4750 м).

Росія – країна з відносно холодним кліматом. У зв'язку зі значною протяжністю території з півночі на південь Росія знаходиться у чотирьох кліматичних поясах – арктичному, субарктичному (моря Північного Льодовитого океану, арктичні острови, північна материкова територія); помір­ному (більша частина території) та субтропічному (вузька смуга Чорноморського узбережжя Кавказу). Клімат змінюється від морського на крайньому північному заході, якого досягає тепла течія Гольфстрім до різко континентального в Сибіру та мусонного на Далекому Сході. Вцілому Атлантика слабо впливає на клімат. Високі гори на півдні Росії та в Центральній Азії перешкоджають проникненню теплих повітряних мас з Індійського океану. Північний льодовитий океан зумовлює холодну зиму, особливо в Північних районах. Половина країни вкрита снігом протягом півроку і більше. Середні температури січня коливаються від 0 до -50° С, липня – від  +1 до +25° С. У Східному Сибіру в м. Верхоянську встановлено обеліск «Полюс холоду», де у 1892 р. зафіксовано абсолютний мінімум температур  Євразії  (–68° С). Влітку там зафіксовано температуру +37° С. Таким чином річна амплітуда температур досягає 105° С. Річна кількість опадів коливається від 150 до 2000 мм, у середньому –  500-750 мм. Великих збитків сільському господарству Росії наносять весняні та осінні заморозки, у зв’язку з чим майже вся територія країни відноситься до зони ризикованого землеробства.

Величезні розміри території Росії стали передумовою наявного тут найпотужнішого в світі природно-ресурсного потенціалу.

За ресурсами водного стоку Росія займає 2-ге місце в світі після Бразилії. У перерахунку на одного жителя, забезпеченість країни водними ресурсами у 4 рази переважає середньосвітовий показник.

Земельний фонд Росії становить 1,7 млрд. га, площа сільгоспугідь 222 млн. га, у тому числі 132 млн. га орних земель, 90 млн. га сінокосів та пасовищ. У грунтовому покриві країни переважають малородючі підзолисті, арктичні, тундрові та мерзлотно-тайгові грунти. Основний землеробський ареал зосереджений у зонах лісостепу, змішаних лісів та південної тайги. Він становить 93 % ріллі. Розораність досягає 60-80 %. Це родючі чорноземи, сірі лісові та каштанові грунти. У тундрі, лісотундрі та північній тайзі розташований великий ареал оленячих пасовищ. Сінокоси не утворюють великих ареалів, розташовані у регіонах оброблюваних земель, займаючи 15-20 % території.

Порівняння агрокліматичних ресурсів Росії та США на основі розрахунків за бальною системою свідчать, що завдяки кращій забезпеченості теплом і вологою агрокліматичні ресурси США майже у 3 рази переважають російські.

Росію омивають дванадцять морів (не вважаючи морем Каспійське), які відносяться до трьох океанів. На заході — це Балтійське, Азовське та Чорне моря Атлантичного океану. На півночі — Біле, Баренцове, Карське, Лаптєвих, Східно-Сибірське, Чукотське — моря Північного Льодови­того океану. На сході — Берингове, Охотське, Японське — моря Тихого океану.

Росія – озерний край, хоча великих озер мало. Їх загальна кількість перевищує 2 млн., у тому числі найбільше за площею солоне озеро світу – Каспійське море і найглибше прісне озеро Байкал (1620 м, містить 1/5 світових запасів прісної води, занесене до світової спадщини ЮНЕСКО), мальовниче Ладозьке (найбільше у Європі прісне озеро)  з архіпелагом Валаамських островів, суворе Онезьке — з унікальним архітектурним ансамблем на о. Кіжі і заполярне озеро Таймир. Росія володіє величезними запасами прісної води – понад 120 000 річок (з довжиною понад 10 км). Найбагатоводніша з них – Єнісей (за цим показником у Росії п’яте місце в світі). Національною російською рікою є Волга. Це найдовша ріка у Європі (3530 км). Вона з’єднана каналами з Балтійським, Білим, Азовським та Чорним морями, а також з Москвою-рікою – головною рікою російської столиці, впадає у замкнуте Каспійське море.  Більша частина її басейну входить до ареалу компактного розселення росіян. До басейну Атлантичного океану відносяться Нева, Дон, Кубань. Більшість російських рік несуть свої води в Північний Льодовитий та Тихий океани.

Як бальнеологічний ресурс використовуються мінеральні підземні води (вуглекислі, радонові,  сірководневі, азотні, кременисті), які живлять понад 300 родовищ, у тому числі такі відомі як Єсентуки, П’ятигорськ, Желєзноводськ, Кисловодськ (Північний Кавказ), Марципальні води (Карелія), Мацеста (Чорноморське узбережжя Кавказу), Білокуриха (Алтай).

Ліси в країні займають майже 2/3 всієї площі, а загальний запас де­ревини перевищує 81,6 млрд. м3. Основними лісоутворюючими породами е хвойні — 82%. На частку Росії припадає 1/4 світових запасів деревини, за якими вона займає перше місце у світі. Лісові багатства країни зосередже­ні переважно у східних районах, на Уралі та у Сибіру.

На Росію припадає майже 1/2 вугільних ресурсів світу, приблизно 1/7 частина світових запасів нафти і 1/3 природного газу. За запасами вугілля і газу країна займає перше місце в світі. Основними кам'яновугіль­ними басейнами Росії, що експлуатуються, є Печорський (Воркутинський) та Кузнецький (Кузбас). Буровугільними — Підмосковний та Кансько-Ачинський. Приблизно 70% балансових запасів нафти країни знаходиться на території Західного Сибіру, решта — у Поволжі, Російському Кавказі та в інших районах. Найбільші родовища природного газу розміщені у Західно­му Сибіру (близько 80%). Значні родовища природного газу є також у По­волжі, на Уралі та в інших місцях.

Росія багата рудами чорних і, особливо, кольорових металів. На Кур­ську магнітну аномалію (КМА) у Південно-Західному районі припадає май­же 55% балансових запасів залізних руд, У країні представлені родовища практично всіх кольорових металів. Поліметалічні руди найпоширеніші на Російському Кавказі, Красноярському краї (Норільський рудний район), Забайкаллі та Примор'ї. Найбільші родовища мідних руд знаходяться на Російському Кавказі, південному Уралі та Забайкаллі (Удокан). Нікелеві руди відомі в країні у Норільському рудному районі та на Кольському пів­острові. Запаси бокситів розміщені на Уралі, в Архангельській і Ленінград­ській областях та інших районах. Родовища олова приурочені до Тихооке­анського рудного поясу — Східний Сибір та Російський Далекий Схід. Там же розташовані і родовища золота.

Серед нерудної сировини виділяються апатити, калійні солі та алма­зи. Найбільші в світі родовища апатитів розміщені на Кольському півост­рові (Хібіни) та у Східних Саянах. Основний район поширення калійних солей — Приуралля. Родовища алмазів концентруються у республіці Саха-Якутія.

За природними умовами життя людей (рівень комфортності) тільки близько 1/3 території Росії придатна для проживання без спеціальних за­собів захисту від несприятливого впливу суворих природних умов. Це пів­денно-західні та південні сприятливі та найсприятливіші райони. Решта 2/3 — малосприятливі, несприятливі та вкрай несприятливі території. Ана­логом цього серед інших країн світу може бути лише Канада.

Політичний лад і політико-адміністративний устрій. За політичним ладом Росія є президентсько-парламентською республікою. Згідно з Кон­ституцією 1993 р., законодавчим органом влади у країні є Федеральні Збо­ри. Вони складаються із двох палат — Ради Федерації та Державної Думи. До Ради Федерації входять по два представники від кожного регіону Росії по одному від представницького і виконавчого органів державної влади. До складу Державної Думи входять 450 депутатів. Вони обираються за пропорційно-мажоритарною системою. Тобто 225 — за партійними списка­ми і 225 — в одномандатних округах.

Главою держави і фактичним керівником виконавчої влади є Прези­дент Росії. Обсяг повноважень Президента Росії дещо більший, ніж в ін­ших країнах. Виконавчу владу в країні здійснює Уряд Росії на чолі з Голо­вою уряду.

За Конституцією Росія — федеративна країна. Проте у федеративних країнах суб'єкти федерації є однотипними (землі, штати, провінції, канто­ни) і вичерпують територію країни без залишку. Крім того, обсяг повнова­жень суб'єктів федерації є однаковим. У Росії ці дві умови не виконуються. Тому Росія є федеративною державою тільки за назвою.

В основі політико-адміністративного територіального устрою Росії ле­жить Федеративний договір, підписаний у березні 1992 р. Згідно з ним та з Конституцією Росії, у країні є три рівні адміністративно-територіальних одиниць (суб'єктів федерації, рис. 24).

Найвищий рівень, з найбільшим обсягом повноважень займають національно-державні утворення (республіки у складі Росії). Всього їх 21, а саме: Адигея (столиця Майкоп); Алтай (Горно-Алтайськ); Башкортостан (Уфа); Бурятія (Улан-Уде); Дагестан (Махачкала); Інгушетія (Магас); Ка-бардино-Балкарія (Нальчик); Калмикія-Хальмг Тангч (Еліста); Карачаєво-Черкесія (Черкеськ); Карелія (Петрозаводськ); Комі (Сиктивкар); Марій Ел (Йошкар-Ола); Мордовія (Саранськ); Північна Осетія (Владикавказ); Саха-Якутія (Якутськ); Татарстан (Казань); Тива (Кизил); Удмуртія (Іжевськ); Хакасія (Абакан); Чаваш (Чебоксари); Чеченська республіка (Грозний).

Нижчий рівень, з меншим обсягом повноважень формують адміністра­тивно-територіальні утворення. їх 57: 6 країв, 49 областей та 2 міста феде­рального підпорядкування. Краї: Алтайський (центр Барнаул); Краснодар­ський; Красноярський; Приморський (центр Владивосток); Ставропольсь­кий; Хабаровський. Області: Амурська (центр Благовєщенськ); Архангель­ська; Астраханська; Білгородська; Брянська; Владимирська; Волгоградсь­ка; Вологодська; Воронезька; Івановська; Іркутська; Калінінградська; Ка­лузька; Камчатська (центр Петропавловськ-Камчатський); Кемеровська; Кіровська; Костромська; Курганська; Курська; Ленінградська (центр Санкт-Петербург); Липецька; Магаданська; Московська; Мурманська; Нижегородська; Новгородська; Новосибірська; Омська; Оренбурзька; Орловська; Пензенська; Пермська; Псковська; Ростовська (центр Ростов-на-Дону); Рязанська; Самарська; Саратовська; Сахалінська (центр Южно-Сахалінськ); Свердловська (центр Катеринбург); Смоленська; Тамбовська; Тверська; Томська; Тульська; Тюменська; Ульяновська; Челябінська; Читинська; Ярославська. Міста федерального підпорядкування: Москва (столиця Ро­сії); Санкт-Петербург.

Найнижчий рівень, з найменшим обсягом повноважень мають націона­льно-територіальні утворення. їх 11. Одна автономна область — Єврейська (центр Біробіджан) та 10 автономних округів. Автономні округи: Агінський Бурятський (центр Агінське); Евенкійський (Тура); Комі-Пермяцький (Кудимкар); Коряцький (Палана); Ненецький (Нар'ян-Мар); Таймирський (Ду-динка); Усть-Ординський Бурятський (Усть-Ординський); Ханти-Мансійський (Ханти-Мансійськ); Чукотський (Анадир); Ямало-Ненецький (Сале­хард).

Суб'єкти федерації найвищого і найнижчого рівнів (21+11) разом ста­новлять автономні утворення Росії. їх 32. Отож Росія фактично є унітарною державою з великою кількістю (32) автономій. Сумарна площа автономних утворень становить 53% території Росії. їх населення — 18% населення країни. Для порівняння, питома вага сумарної площі автономних утворень ний статус "вимушених переселенців". Найбільше "вимушених переселен­ців" прибуло з Таджикистану — близько 150 тис. осіб, Грузії — ПО, Азер­байджану — 90, Узбекистану — 70, Казахстану — 60, Киргизстану — 50. Еміграція з Росії за цей період становила майже 0,5 млн осіб, з них близь­ко 1/2 німців та 12% євреїв.

Населення. Внутрішні міграції країни мають свою специфіку. У 1920-1980-х роках дуже інтенсивними були міграції із сіл у міста. За 1927-1988 рр. чисель­ність російського сільського населення скоротилась з 76 до 39 млн осіб. За приблизно цей же період основний внутрішньоросійський міграційний на­прям був із Європейської Росії в Азійську Росію — у райони нового освоєн­ня. З початку 1990-х років напрям міграційних потоків змінився на проти­лежний — з Азійської Росії в Європейську Росію. За цей період переїхали близько 0,7 млн осіб, з них 0,6 млн осіб із Російського Далекого Сходу і 0,1 зі Східного Сибіру. У Європейській Росії взагалі і на Російському Кавказі зокрема, дуже важливою проблемою є біженці із Чеченської республіки, близько 0,5 млн осіб. Основна їх частина осіла в Інгушетії, Дагестані, Став­ропольському краї. Досі в Росії відчутні наслідки антилюдської політики "переселеня народів", проведеної в радянський час. Вперше, 1937 р. було переселено 200 тис. корейців з Приморського краю у Казахстан і Середню Азію. Під час Другої світової війни були виселені німці, калмики, карачаєвці, балкарці, інгуші, чеченці. У 1956-1957 рр. калмики, карачаєвці, балкарці, інгуші, чеченці були повернені на свою батьківщину, але повністю ситуа­ція 1940-х років не була відновлена.

Розселення населення. Рівень урбанізації Росії становить 73%, у 1989 р. він дорівнював 74%. У країні є 1037 міст та 2193 селища міського типу. Серед міст найбільше малих (до 50 тис. осіб) — 709 і майже однакова кількість середніх (50-100 тис. осіб) — 163 та великих (понад 100 тис. осіб) — 165. Щільність мережі міських поселень у Європейській Росії приблизно у 20 разів вища ніж в Азійській Росії. Серед великих міст виділяються 13 міст-мільйонерів: Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Новоси­бірськ, Катеринбург, Самара, Челябінськ, Омськ, Перм, Казань, Уфа, Ростов-на-Дону, Волгоград. Отже, 11 з них знаходяться у Європейській Росії і тільки 2 — в Азійській Росії. Крупних (0,5-1,0 млн осіб) міст двад­цять. Найбільші з них Красноярськ, Воронеж, Саратов. Цікаво, що три із двадцяти крупних міст не є центрами російських регіонів (суб'єктів феде­рації), це: Тольятті (Самарська обл.); Новокузнецьк (Кемеровська обл.); Набережні Челни (Татарстан). Найбільшими містами є Москва (9,0 млн осіб), Санкт-Петербург (5,0 млн осіб), Нижній Йовгород (1,5 млн осіб). Москва — столиця Росії (у 1480-1712 рр. та з 1918 р.). Санкт-Петербург був столицею Росії у 1712-1918 рр. Міста-мільйонери Європейської Росії формують дві системи: Західно-Російську та Волзьку. Західно-Російська складається з Санкт-Петербурга, Москви та Нижнього Новгорода. До Волзької входять міста-мільйонери, розміщені на р. Волга: Нижщй Новгород, Казань, Сама­ра, Волгоград та в її басейні: Перм, Уфа. Отясе, центром двох систем міст-мільйонерів Європейської Росії є Нижній Новгород. Суто російським (колиш­нім радянським) феноменом є "закриті міста". Вони були і залишаються центрами ракетно-ядерного і космічного виробництва. З 1995 р. "закриті міста" Росії почали "відкривати". Найбільшими "закритими містами" є: Томськ — 7 (близько 110 тис. осіб); Красноярськ — 26 (близько 100 тис. осіб); Свердловськ — 4 і Челябінськ — 65 (по близько 90 тис. осіб); Арза­мас — 16 (близько 80 тис. осіб) колишній знаменитий Саров у Мордовії.

Сільське населення проживає у 153 тис. сільських поселень різних ти­пів і людності. Середня людність сільських поселень — 255 осіб. Найбільша частка (48%) сільського населення проживає у великих селах з людністю понад 1000 осіб. Трохи менше (45%) — у середніх селах з людністю від 100 до 1000 осіб. Найменша частка (7%) — у малих селах з людністю до 100 осіб.

Найважливішим показником заселеності території є щільність насе­лення. За цим показником — 9 осіб/км2, Росія належить до найменш засе­лених країн світу, В Україні, наприклад, щільність населення 86 осіб/км2. Щільність населення Європейської Росії (27 осіб/км2) у дев'ять разів вища, ніж в Азійській Росії (3 особи/км2). У Центрально-Західному економічному районі, зокрема, вона становить 63 особи/км2, Поволзькому 31 особа/км2, Уральському 25 осіб/км2. Основна смуга розселення країни лежить на пів­день від лінії Санкт-Петербург-Кіров-Перм—Середній Урал-Тобольськ-Томськ-Красноярськ-Середній Байкал-початок Амуру. Тут сконцентро­вано близько 90% населення Росії, всі міста-мільйонери та більшість ве­ликих міст.

Національний склад населення. За національним складом населення країна відноситься до найскладніших у світі. Росію, у цьому плані можна порівняти хіба що з Індією. Основна частина населення країни належить до чотирьох мовних сімей: індоєвропейської (87% населення); алтайської (8%), уральської (2%); кавказької (2%). Тут і далі представлені дані за 1989 р. Основний народ Росії — росіяни, слов'янська група індоєвропейської сім'ї, налічує 120 млн. осіб, або 82% населення. Це свідчить про їхню абсолютну і вирішальну перевагу у національному складі населення країни. Найбіль­шими етнічними меншинами за чисельністю є: татари — 5,5 млн. осіб (3,8% населення Росії); українці — 4,4 млн. осіб (3,0%); чуваші — 1,8 млн. осіб (1,2%); башкири — 1,4 млн. осіб (0,9%); білоруси — 1,2 млн. осіб (0,8%); мордва — 1,1 (0,7%); чеченці — 0,9 млн. осіб (0,6%). Основна частина росіян зосереджена у межах основної смуги розселення. Більша частина населен­ня основних корінних етнічних меншин проживає в межах своїх автоном­них утворень. За межами своїх автономних утворень проживає 68% тата-рів, 71% мордви, 88% евенків та 98% євреїв!

Переважно на південь від росіян, на Північному Кавказі, Урало-Поволжі та в Сибіру розселені народи алтайської мовної сім'ї — тюркської, мо­нгольської та інших груп. Основними тюркськими народами є — татари, чуваші, башкири, якути, кумики (Дагестан), тувинці, карачаєвці; мон­гольськими — буряти та калмики.

Народи уральської мовної сім'ї проживають, здебільшого, на північ від росіян — від Кольського півострова до Єнісею. Найбільшими з них є: мордва, удмурти, марійці, комі, комі-пермяки, карели, ненці.

На крайньому півдні Європейської Росії, на Північному Кавказі, зна­ходиться відносно невеликий ареал проживання кавказьких народів. Най-чисельніші з них: чеченці; аварці (Дагестан); кабардинці; даргинці та лез­гини (Дагестан); інгуші; адигейці.

У цьому ж регіоні проживає найбільший після росіян корінний індоєв­ропейський народ Росії — осетини. На крайньому сході Росії розселені, зокрема, палеоазійські народи — чукчі і коряки. Абсолютна більшість ко­рінних етнічних меншин Росії мають свої автономні територіальні утворен­ня: республіки та автономні округи. Проте низка корінних етнічних мен­шин не має національної територіальної автономії: ногайці (етнічні спадко­ємці Золотої Орди); абазини; евени (у 1920-1930-х роках на Далекому Схо­ді існував Охотський — Евенський національний округ); шорці; вепси; на­найці (у тих же роках існував Нижньо-Амурський національний округ); нівхи; селькупи; юкагіри; кети та ін.

Найбільшими осередками розселення українців у Росії е Москва і Mo* сковська обл. — 438 тис. осіб? Санкт-Петербург і Ленінградська обл. — 200 тис. осіб; Краснодарський край (частина української суцільної етнічної те­риторії, історична "Кубань", етнографічно-публіцистичний "Малиновий клин") — 182 тис. осіб; Приморський край (українська етнічна земля "Зе­лений клин") — 185 тис. осіб; Ростовська обл. (північно-західні терени об­ласті — частина української суцільної етнічної території) — 179 тис. осіб. Крім того, частиною української суцільної етнічної території є майже вся Білгородська обл. та південь Воронезької обл. Серед реґіонів Росії найбіль­ша питома вага українців в: Ямало-Ненецькому та в Чукотському автоном­них округах (по 17%); Магаданській обл. (15%); Ханти-Мансійському авто­номному окрузі (12%).

Географія господарства. З 1992 р. Росія приступила до радикальних економічних реформ. Валовий національний продукт (ВНП) на одного меш­канця 1997 р. становив $2680. Для порівняння — середній ВНП/мшк для країн Європи дорівнював $16 790, Америки — $13 140, Азії — $2450, Африки— $660.

Економічні реформи з найбільшою швидкістю проводяться у старих промислових районах: Північно-Західному; Центрально-Західному; Волго-В'ятському та Уральському. Відчутними є регіональні диспропорції роз­поділу інвестицій. На Центрально-Західний район, Західний Сибір та Урало-Поволжя припадає по 1/5 всіх інвестицій, що в сумі дає 60%. Бли­зько 40% біржового товарообігу припадає на шість найбільших товарно-сировинних бірж. Чотири із них знаходяться у Москві, одна у Саратові (Російська зернова товарна біржа) і одна в Омську. За обсягом банківського капіталу значно переважає Європейська Росія, де зосереджено 4/5 всіх банків і їх уставного капіталу. Особливо різко виділяється Москва. Тут концентрується 1/3 всіх банків, що мають майже половину загального уставного капіталу. За московськими банками йдуть банки Уралу та Санкт-Петербурга. Грошова одиниця країни — рубль. У структурі ВНП із реаль­ної кількості товарів на промисловість припадає 28,3%, будівництво — 8,5%, сільське господарство — 6,3%.

Промисловість. Питома вага Росії у світовому промисловому вироб-рщтві становить 4%. Отже, Росія відноситься до основних індустріальних країн світу. Найважливішою макрореґіональною особливістю розміщення російської промисловості є те, що обробна промисловість концентрується переважно у Європейській Росії, а видобувна у Азійській Росії. У структу­рі промисловості на три міжгалузевих комплекси — паливно-енергетич­ний, металургійний, машинрбудівний припадає близько 2/3 обсягу продукції. Паливно-енергетичному комплексу належить найбільша частка у структу­рі промислової продукції країни — 29,4%. Росія знаходиться на першому місці у світі за видобутком природного газу, на другому — за виробниц­твом електроенергії (після США), займає третє місце за видобутком нафти (після СІЛА та Саудівської Аравії) і вугілля (після Китаю і США). Експорт продукції паливно-енергетичного комплексу — основне джерело валют­них надходжень країни.

Структура паливних ресурсів у регіональному розрізі характеризуєть­ся перевагою вугілля. Тільки на Північному Кавказі, Урало-Поволжі та Західному Сибіру переважаюче значення мають нафта та природний газ. У структурі паливної промисловості майже однаково добре розвинені ву­гільна, нафтова та газова.

На вугілля припадає 14% сумарного видобутку мінерального палива, у світі 28-30%. У розвитку вугільної промисловості відбулися помітні зру­ шення у східному напрямку. Зараз Азійська Росія дає 3/4 видобутку вугіл­ля. Загальний видобуток вугілля — близько 270 млн т. Відкритий видобу­ток вугілля становить понад половину загального обсягу. Це Кансько-Ачинський та, частково, Кузнецький басейни. Основними вугільними базами Росії є Кузнецький та Печорський кам'яновугільні басейни. Зростає зна­чення Кансько-Ачинського буровугільного та Південно-Якутського кам'я­новугільного басейнів. Значною залишається частка Російського Донбасу. За масштабами видобутку лідером, з великим відривом, є Кузбас, Він дає 1/3 усього видобутого в країні вугілля.

Видобуток нафти зосереджений у трьох найважливіших нафтогазових провінціях: Західно-Сибірській, Волго-Уральській та Тімано-Печорськйі Разом вони дають понад 9/10 усієї російської нафти. Найбільші з них: "ЛУК­ойл" ("Лангепаснафтогаз", "Уралнафтогаз", "Когалимнафтогаз"), "ЮКОС" ("Юганськнафтогаз") і "Сургутнафтогаз". Видобувається 310-320 млн т нафти. З них близько 70% у Західному Сибіру, 25% — Урало-Поволжі та 3% — Російської Європейської Півночі. Розвиненою в Росії є нафтопереробна промисловість. Історично в країні вона набула мазутного напряму. В ре­зультаті частка паливного мазуту становить майже 2/5 всіх нафтопродук­тів (у США — 1/5). У Росії є 28 нафтопереробних заводів та 6 нафтомасло-заводів. Нафтопереробна промисловість зосереджена переважно у Євро­пейській Росії. Найбільші заводи: Ухта (Російська Європейська Північ); Уфа, Самара, Саратов, Волгоград (Урало-Поволжя); Нижній Новгород, Рязань, Ярославль (Середня Росія); Краснодар, Туапсе, Грозний (Російський Кав­каз); Омськ, Ачинськ, Ангарськ (Сибір).

Головною базою Росії з видобутку природного газу є Західний Сибір. Він дає понад 9/10 усього газу в країні. Іншими значними районами видо­бутку газу є Тімано-Печорська та Прикаспійська (Оренбург, Астрахань) провінції. Видобуток, переробка і транспорт газу зосереджені у Російсько­му акціонерному товаристві "Газпром". У його складі основну роль відігра­ють підприємства "Уренгойгазпром", "Надимгазпром", "Ямбурггазвидобу-ток". На їхню частку припадає понад 85% загального видобутку. Природ­ний газ є важливим експортним товаром Росії. Найважливіші центри газо-переробної промисловості знаходяться у Європейській Росії. Це: Ухта, Оренбург, Астрахань, Краснодар, Грозний та ін. Відносно недавно такі підприємства створені у Сибіру (Західному) — Нижнєвартовськ та ін.

Електроенергетика Росії виробляє близько 880 млрд кВт/год електро­енергії на рік: 600 млрд кВт/год виробляють теплові електростанції (ТЕС), 180 млрд кВт/год — гідроелектростанції (ГЕС), 100 млрд кВт/год — атомні електростанції (АЕС). Більша частина теплової електроенергії виробляєть­ся у Європейській Росії. Найбільші ТЕС — Рефтинська (3,8 млн кВт) на Уралі та Костромська (3,6 млн кВт). Гідравлічна електроенергія, навпаки, виробляється переважно в Азійській Росії. Тут розташовані найбільші в Росії ГЕС: Саяно-Шушенська (6,4 млн кВт); Красноярська (6,0); Братська (4,6); Усть-Ілімська (4,3 млн кВт). Найбільшою ГЕС Європейської Росії є Самарська (2,5 млн кВт). Практично всі АЕС розташовані у Європейській Росії. Найбільші з них: Курська (4 млн кВт); Ленінградська (4 млн кВт); Балаковська (3 млн кВт) у Поволжі; Смоленська (3 млн кВт). Російські елек­тростанції об'єднані в енергосистеми. Функціонує Єдина енергетична сис­тема (ЄЕС) Росії. До її складу входять ЄЕС Європейської Росії та Об'єдна­на енергетична система (ОЕС) Сибіру. ЄЕС Європейської Росії включає п'ять ОЕС: Північного Заходу; Центру; Північного Кавказу; Середньої Волги та Уралу. ОЕС Сибіру тісно пов'язана з ОЕС Північного Казахстану. Окремо функціонує ОЕС Далекого Сходу.

Для Росії характерним є високий рівень розвитку чорної і кольорової металургії, двох підкомплексів металургійного комплексу. На нього при­падає 16,5% промислової продукції. Підприємства чорної металургії ви­робляють близько 40 млн т чавуну та 50 млн т сталі. Видобуток залізної руди становить близько 70 млн т. Чорна металургія в Росії за рівнем технологічного розвитку відстає від розвинених країн. Мартенівським спо­собом, який у розвинених країнах практично припинив своє існування, у країні виплавляється понад 1/2 сталі, а найсучаснішим електрометалур­гійним всього 15%. Виділяються чотири райони чорної металургії: Урал, Центр, Сибір, Північ. Урал виробляє майже половину російського чавуну і сталі. Переважну частину дають підприємства-гіганти (у Магнітогорсь­ку, Нижньому Тагілі, Челябінську, Новотроїцьку). Центр (КМА) дає 2/5 усієї залізної руди країни. Найбільші підприємства розташовано у Липе-цьку і Тулі. Старий Оскол — центр електрометалургії. Найважливіші центри чорної металургії Сибіру і Півночі — Новокузнецьк і Череповець відповідно.

У кольоровій металургії виділяються три основні райони: Урал, Російська європейська північ, Сибір. Головний район виробництва міді — Урал. Основні центри: Красноуральськ, Кіровград, Ревда, Киштим і Мідногорськ. Свинцево-цинкова промисловість приурочена до районів поширення поліметалічних руд: Садон (Північний Кавказ); Салаїр (Кузбас); Нерчинськ (Забайкалля) та Дальнєгорськ (Далекий Схід). Нікеле-кобальтова промисловість розвинена, здебільшого у Норільському (Таймирський автономний округ) та Кольському (Мурманська обл.) районах. Близько 40% виробництва глинозему (проміжного продукту виплавки алюмінію) припадає на Урал, 35% Східний Сибір і 20% на Північний Захід. Найпотужніші підприємства з виплавки алюмінію знаходяться також у Східному Сибіру, у Братську, Красноярську, Саяногорську і Шелехові. Росія видобуває близько 130 т золота і знаходиться за цим показником на п'ятому місці у світі, після ПАР, США, Канади і Австралії. Більше половини золота видобувається у
чотирьох регіонах: Якутія та Магаданська обл. (по ЗО т), Іркутській обл. і  Красноярському краї (по 10 т).

У Росії машинобудування належить до найбільш розосереджених те­риторіально галузей промисловості. За обсягом продукції його частка (19,1%) є більшою, ніж металургії.

Найважливіша галузь машинобудування — верстатобудування історич­но розпочиналось із Москви і Санкт-Петербурга. Із верстатобудуванням тісно пов"язане важке машинобудування. Його основні центри: Санкт-Петербург ("Електросила" та ін.); Катеринбург ("Уралмапг" та ін.); Красно­ярськ; Волгодонськ ("Атоммаш") Ростовської обл.

У країні розвинені різні галузі транспортного машинобудування. Основ­ними центрами суднобудування є Санкт-Петербург, Виборг (Ленінградська обл.), Мурманськ, Владивосток, Астрахань. Головними центрами локомо-тивобудування є Коломна Московської обл. (тепловози) та Новочеркаськ Ростовської обл. (електровози). Основні центри вагонобудування: Санкт-Петербург, Твер, Брянськ, Нижній Тагіл (Свердловська обл.) та новий центр Абакан у Сибіру. Розвинені різні галузі автомобілебудування. Найважливі­ші центри випуску вантажних автомобілів: Москва; Нижній Новгород; На­бережні Челни (Татарстан); Ульяновськ; Міасс (Челябінська обл.). Волзь­кий автомобільний завод (ВАЗ) у Тодьятті (Самарська обл.) дає майже 70% всіх російських легкових автомобілів. Інші центри випуску легкових автомобілів — Москва, Нижній Новгород, Іжевськ. Автомобілебудування розвинене у Лікіно (Московська обл.), Павлово (Нижегородська обл.), Улья­ новську, Кургані та ін. Найпотужніші центри російської авіаційної промис­ловості—Москва, Воронеж. Казань Ульяновськ, Самара.

Районами концентрації тракторобудування є Російська європейська Північ (Санкт-Петербург, Петрозаводськ), Середня Росія (Владимир, Липецьк, Чебоксари) та Урало-Поволжя (Волгоград, Челябінськ). Профіль підприємств сільськогосподарського машинобудування відповідає спеціалі­зації сільського господарства районів країни. Виробництво зернозбираль­них комбайнів знаходиться у Ростові-на-Дону, Таганрозі (Ростовська обл.) та Красноярську. Картоплезбиральні комбайни випускають у Рязані і Тулі.

Основними центрами електротехнічної промисловості є Москва, Санкт-Петербург, Воронеж Головні підприємства ракетно-космічної промислово­сті зосереджені у Москві, Санкт-Петербурзі, Самарі, Омську та Красно­ярську.

Росія має різні галузі хімічної промисловості — полімерних матеріа­лів, синтетичних смол і пластмас, хімічних волокон, синтетичного каучу­ку, мінеральних добрив. Виробляються три види мінеральних добрив — азотні, фосфатні та калійні Основні центри азотних добрив — Новгород, Москва, Липецьк, Кемерово. Виробництво фосфатних добрив зосередже­но у Європейській Росії, головними центрами є Кінгісепп (Ленінградська обл.), Уварово (Тамбовська обл.), Тольятті (Самарська обл.). Всі калійні добрива Росії дають Березники та Солікамськ (Пермська обл.).

Росія займає перше місце у світі за виробництвом пиломатеріалів (бли­зько 1/5), але поступається США за обсягом лісозаготівель (вивіз дереви­ни). Північний район, Урал, Сибір і Далекий Схід дають близько 4/5 всіє! ділової деревини. У Сибіру і на Далекому Сході створені крупні лісопроми­слові комплекси: Братський, Усть-Ілімський, Єнісейський, Амурський та ін. Розвиненою є целюлозно-паперова промисловість, виробляється майже 1,6 млн т целюлози і 2,2 млн т паперу. Основні центри целюлозно-паперової промисловості: Кондопога (Карелія); Архангельськ; Котлас (Архангельсь­ка обл.); Правдинськ (Нижегородська обл.); Волжськ (Марій Бл).   |

Сільське господарство. З 1992 р. у Росії розпочались реформи у сільсь­кому господарстві. Реорганізація усуспільнених господарств найактивніше відбувалася у західних районах лісової, лісостепової і степової зон Євро­пейської Росії. У той час в автономіях Урало-Поволжя колгоспи і радгоспи і зараз становлять 60-90%, а в автономіях Північного Кавказу — 70-90% Сьогодні в державній власності знаходиться близько 10% сільгоспугідь, решта землі перейшла до недержавних сільгоспвиробників. Майже 80% валової продукції сільського господарства вироблено у недержавному сек­торі. Проте реформування сільського господарства не обійшлось без нега­тивних наслідків. Так зросла частка імпорту у формуванні продовольчих ресурсів Основний ареал розвитку сільського господарства збігається із основною смутою розселення. Рослинництво у Росії поділяється на низку галузей. Зернове господарство розповсюджене на всій землеробськії осво­єній території країни. Найважливішою продовольчою зерновою культурою с пшениця. Головною територіальною особливістю поширення пшениці є перевага у західному макрорегіоні її ареалу (до Волги) озимої пшениці» а у східному (за Волгою) — ярої пшениці Це пов'язано з агрокліматмчниии особливостями Росії. Валові збори пшениці на початок 1990-х років стано­вили 50-55 млн т зерна. Посіви ячменю, переважно, збігаються з територі­єю зернового господарства. Жито тяжіє до північних окраїн цієї території, ячмінь, навпаки, до південних Ареал вирощування кукурудзи обмежений — Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та Нижнє Подоння. Основні райони вирощування соняшнику приурочені до степової зони і східної частини лісостепу Європейської Росії На початку 1990-х років вироблено 1,2 млн т соняшникової олії, що не забезпечує потреб країни. Основний ареал виро­щування цукрових буряків включає західні і центральні райони лісостепу. На початку 1990-х років було зібрано близько 33 млн т цукрових буряків і вироблено 3,6 млн т цукру, що становить лише 2/3 від потреб. Посіви картоплі переважають на більшій частині землеробськи освоєної території країни. Однак найвища територіальна концентрація її посівів характерна для південних районів лісової і північних частин лісостепової зони. Серед­ньорічний валовий збір картоплі у першій половині 1990-х рр. становив 36 млн т. Льон-довгунець — традиційна російська культура. Його ареал: Санкт-Петербург-Вологда—Нижній Новгород—Брянськ збігається з зоною широ­колистяних лісів. Площа льону-довгунця з 1960 р. до 1991 р. необґрунтовано скоротилась більш ніж утричі.

У тваринництві Росії з початку і до середини 1990-х рр. відбулося різке скорочення поголів'я (млн голів): великої рогатої худоби з 54,7 до 43,9; свиней з 35,4 до 25,0; овець і кіз з 55,3 до 35,9. У країні найбільше поширене скотарство змішаного молочно-м'ясного і м'ясо-молочного на­прямів. Історичні особливості розвитку сільського господарства зумовили недостатньо виражену територіальну диференціацію скотарства переваж­но до молочного або м'ясного напрямів у межах основної землеробськи освоєної частини країни. Свинарство найбільше поширене в землеробськи високоосвоєних районах з інтенсивним кормовиробництвом. Вівчарство пред­ставлене двома основними породами — тонкорунним і грубошерстним. Вони приурочені до степової зони Нижнього Поволжя та Північного Кавказу. Овчинно-шубний напрям грубошерстної породи поширений у лісовій зоні Європейської Росії.

Транспорт. Зважаючи на величезну територію Росії, у ній надзвичай­но велику роль відіграє транспорт. Через своє переважно континентальне положення особливе місце у транспорті займає залізничний, автомобіль­ний, а останнім часом трубопровідний і авіаційний.

Основним і "специфічно російським" видом транспорту є залізнич­ний. Росія є навіть батьківщиною російсько-євразійської ширини залізничної колії — 1524 мм в Європі і переважно у світі — 1435 мм. Зараз така колія поширена у пострадянських країнах. За обсягом перевезень вантажів заліз­ничний транспорт знаходиться на другому місці, його частка становить близько 11%. Першою значною залізницею у Росії стала лінія Санкт-Пе-тербург-Москва, введена в дію у 1851 р. Пізніше велось залізничне буді­вництво по радіальних напрямках від Москви. Основний каркас залізнич­ної мережі Росії був сформований у другій половині ХІХ-на початку XX ст. У 1916 р. було завершено будівництво транссибірської залізниці Челябінськ—Владивосток, розпочате 1891 р. У XX ст. основне залізничне будівництво перемістилось у Азійську Росію. Будується, зокрема, Пів-денно-Сибірська магістраль: Південний Урал-Акмолінськ (суч. столиця Казахстану Астана) — Кузбас. У 1974-1984 рр. збудовано "Байкало-Амур­ську магістраль" (БАМ). Після 1991 р. збудовано низку нових залізниць. У зв'язку з тимчасовим фактичним відокремленням Чеченської республіки в Дагестані введена до ладу обхідна залізниця Кизляр-Бабаюрт-Хаса-в'юрт. Продовжувалось будівництво Амуро-Якутської магістралі (АЯМ). Існуюча лінія Тинда-Нерюнгрі продовжена через Алдан до Томмота. На Сахаліні збудовано залізницю Ільїнський—Углегорськ. Стали до ладу інші лінії. Організаційно залізничний транспорт Росії поділяється на 17 заліз­ниць, з них дві існують ізольовано від єдиної транспортно-залізничної мережі країни. Основні залізниці: Північна (центр Ярославль); Октябрсь ка (Санкт-Петербург); Московська (Москва); Південно-Східна (Воронеж); Горьковська (Нижній Новгород); Куйбишевська (Самара); Приволзька (Саратов); Північно-Кавказька (Ростов-на-Дону); Свердловська (Катерин-бурт); Південно-Уральська (Челябінськ); Західно-Сибірська (Новосибірськ); Красноярська (Красноярськ); Східно-Сибірська (Іркутськ); Забайкальсь­ка (Чита); Далекосхідна (Хабаровськ). Ізольовані залізниці: Сахалінська (Южно-Сахалінськ) та Калінінградська (Калінінград). Залізничний транс­порт — основний вид магістрального транспорту, що забезпечує між­районні перевезення масових видів вантажів. У структурі вантажів, що перевозяться залізницею, найбільша питома вага припадає на вугілля, будівельні матеріали та нафту і нафтопродукти. Найважливішими заліз­ничними вузлами відправлення пасажирів є Москва і Санкт-Петербург. Однією із головних сучасних проблем розвитку залізничного транспорту Росії є розірваність мережі на південному заході Сибіру. Частина Транс­сибу (Петропавловськ) і південсибу (Тобол-Кустанай—Астана-Павлодар) опинились у Казахстані.

Автомобільний транспорт за питомою вагою обсягів перевезення ван­тажів займає перше місце — 79%. В умовах Росії він забезпечує переве­зення на короткі і середні відстані. Проведення першої дороги з твердим покриттям Санкт-Петербург-Москва було завершено 1834 р. Але до ши­рокого будівництва автомобільних доріг у Росії приступили тільки у другій половині XX ст. Конфігурація автодоріг багато у чому повторює радіально-кільцевий рисунок залізничної мережі. Проте в Азійській Росії протяжність автомобільних доріг різко скорочується. Ще досі не побудова­на наскрізна автодорога у широтному напрямку, яка б сполучала Європей­ську і Азійську Росію.

За питомою вагою перевезених вантажів (8%) трубопровідний транс­порт займає третє місце. На перші три. види транспорту припадає близько 98%. Сучасна мережа нафтопровідного транспорту країни функціонує у чотирьох напрямках: західному; південно-західному; південному; східно­му. Практично всі нафтопроводи починаються у Західному Сибіру і Урало-Поволжі. На західному напрямку основними нафтопроводами є: нафтопро­відна система "Дружба": Нижнєвартовськ-Уфа-Самара~Орел-Унеча (Брян­ська обл.) і далі в Білорусь, Україну та інші європейські країни; Сургут-Перм-Нижній Новгород-Ярославль-Полоцьк (Білорусь); Ярославль-Кіріші (Ленінградська обл.). Південно-Західний напрямок: Самара-Лисичанськ (Україна); Самара-Волгоград-Тихорецьк (Краснодарський край) — Ново­російськ. Південний напрямок: Сургут-Омськ-Павлодар-Чимкент (Казах­стан). Східний напрямок: Анжеро-Судженськ (Кемеровська обл.) — Крас­ноярськ-Ангарськ (Іркутська обл.). Газопровідний транспорт є молодшим від нафтопровідного. Найбільшим газопроводом, збудованим у 1950-ті роки був Ставрополь-Москва, у 1960-ті Краснодар-Ростов-на-Дону-Серпухов (Московська обл.)-Санкт-Петербург. У 1970-х роках виділяються два газо­проводи, проведені із Західного Сибіру в Середню Росію і на Урал: На-дим-Ухта (Комі)-Торжок (Тверська обл.); Надим-Тюмень-Челябівськ. У 1980-х роках введено до ладу крупні експортні газопроводи із Західного Сибіру і Уралу у країни Середньої та Західної Європи, зокрема "Прогрес": Уренгой-Помари (Марій Ел)~Суми (Україна) та "Союз": Оренбург-Волго-град-Старобільськ (Україна).

На водний транспорт припадає близько 2% питомої ваги перевезень вантажів, з них 2/3 на річковий транспорт і тільки 1/3 на морський транс­порт. Річковий транспорт — один із найдавніших у Росії. Переважна части­на вантажних перевезень виконується у трьох воднотранспортних басей­нах: Волзько-Камському; Західно-Сибірському та Північно-Західному. Най­важливішим басейном є Волзько-Камський, на який припадає 1/2 річково­го вантажообігу країни. Найбільші порти басейну: Москва; Нижній Новго­род; Казань; Самара; Волгоград; Астрахань. На другому місці за обсягом виконуваної роботи стоїть Західно-Сибірський басейн, що включає Об з Іртишом та їхніми притоками. Найбільшими портами є: Новосибірськ; Омськ; Тобольськ; Сургут (Ханти-Мансійський автономний округ); Салехард. Тре­тім за значенням є воднотранспортний басейн європейської Півночі, тобто Північної Двіни з притоками Сухоною і Вичегдою. Головні порти: Архан­гельськ; Котлас (Архангельська обл.). Морський транспорт для Росії є від­носно молодшим за річковий. Ним перевозять здебільшого експортно-імпортні вантажі. Морський транспорт концентрується у чотирьох, слабо пов'язаних між собою, басейнах. За відправленням вантажів лідером є Да­лекосхідний басейн (близько 45%). Найбільші порти: Владивосток; Находка (Приморський край) — експорт вугілля і лісу; Ваніно (Хабаровський край). На другому місці Азово-Чорноморський басейн (майже 25% відправлений вантажів). Головні порти: Новороссійськ (експорт нафти, імпорт зерна) — найбільший за вантажообігом російський порт; Туапсе (Краснодарський край) — експорт нафти; Таганрог (Ростовська обл.). Третє і четверте місця займають Північний і Балтійський басейни (приблизно по 15% відправле­них вантажів). У Північному басейні два головних порти — Мурманськ (екс­порт руд кольорових металів) на Баренцевому морі та Архангельськ (екс­порт лісу). Найбільшим і універсальним портом російської Балтики є Санкт-Петербург. На захід від нього у Лузькій губі (Ленінградська обл.) запроек­товано будівництво нового крупного морського порту.

У Росії повітряний транспорт є одним із основних з перевезень паса­жирів, зокрема на відстань понад 1000 тис. км. Особливу роль відіграє авіа­ційний транспорт для Азійської Росії. Найважливіша авіагавань Росії — Москва з аеропортами: Биково, Внуково, Домодедово, Шереметьево. На московську авіагавань припадає 30% всіх пасажирських відправлень ро­сійського повітряного транспорту. Інші великі аеропорти Європейської Ро­сії: Санкт-Петербург, Самара, Мінеральні Води (Ставропольський край), Сочі (Краснодарський край), Уфа, Катеринбург. В Азійській Росії: Новоси­бірськ, Сургут (Ханти-Мансійський автономний округ), Красноярськ, Ір­кутськ, Хабаровськ, Владивосток.

Соціально-економічне районування Росії. Через гігантські розміри для Росії завжди були актуальними проблеми економічного районування. У сучасних умовах доцільно вести мову про соціально-економічне району­вання Росії. Воно включає три рівні (рис. 25). Вищий — макрореґіональний; середній — мезореґіональний; нижчий — регіональний (районний).

На вищому рівні виділяються два макрореґіони: Європейська Росія; Азійська Росія. На макрореґіон Європейська Росія припадає майже 3/4 населення країни, проте всього 1/4 її площі. Тут сформувалась російська нація. Більша частина росіян проживає у Європейській Росії. У цьому макрореґіоні знаходяться практично всі культурні центри Росії. Це і є, можна сказати, "власне Росія". Азійська Росія — це, переважно, сировинна база для Росії загалом. На неї припадає левова частка російських енергетичних ресурсів (нафти, газу, вугілля), кольорових металів, лісу.

Середній рівень представлений шістьома мезореґіонами. На чотири мезореґіони поділяється Європейська Росія і на два Азійська Росія. Мезореґіони Європейської Росії: І. Російська європейська північ; II. Середня Ро­сія; Ш. Урало-Поволжя; IV. Російський Кавказ. Мезореґіони Азіатської Росії: І. Сибір; II. Російський Далекий Схід.

Нижчий регіональний рівень представлений одинадцятьма соціально-економічними районами. Вони входять до складу певного мезореґіону. До мезореґіону Російська європейська північ належать такі соціально-еконо­мічні райони: 1* Північний (переважаючий центр — Архангельськ); 2. Пів-нічно-Західний (Санкт-Петербург). У склад мезореґіону Середня Росія вхо­дять три соціально-економічні райони: 1. Центрально-Західний (Москва); 2. Волго-Вятський (Нижній Новгород); 3. Південно-Західний (Воронеж). Ура-ло-Поволжя формують два соціально-економічні райони: 1. Уральський (Ка-теринбург); 2. Поволзький (Самара). Мезореґіон Російський Кавказ має тільки один соціально-економічний район — Північно-Кавказький (Ростов-на-Дону). Сибірський мезореґіон включає два соціально-економічні райони: 1. Захід­носибірський (Новосибірськ); 2. Східно-Сибірський (Красноярськ). До складу мезореґіону Російський Далекий Схід, як і до Російського Кавказу, вхо­дить тільки один соціально-економічний район Далекосхідний (Хабаровськ).

Соціально-економічні райони складаються з адміністративно-територі­альних одиниць Росії (суб'єктів федерації): республік, країв, областей, міст федерального підпорядкування; автономної області; автономних округів. Калінінградська обл. виділяється окремо.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Росія активно підтримує і розширює свої зовнішньоекономічні зв'язки. Загальний зовнішньоторговельний обо­рот становить $87,5 млрд. З них $49,5 млрд — експорт і $38,0 млрд — імпорт. Отже, в Росії активне сальдо зовнішньоторговельного обороту — $11,5 млрд.

У товарній структурі російського експорту близько 85% припадає на сировину і метали. Найбільша частка — це енергоносії (нафта, газ, вугіл­ля) — 48%. Спостерігається зростання експорту нафти на тлі неперервного скорочення її видобутку. У результаті експорт нафти досягнув майже 30% від її видобуту. Нафта експортується нафтопроводом "Дружба" та через морські порти Латвії і України. Експорт газу також збільшується і досяг майже 20% видобутку. Частка експорту у видобутку вугілля досягла 6%. Наступна за значенням стаття російського експорту (32%) — руди і метали. Значною експортною позицією є круглий ліс і продукція целюлозно-папе­рової промисловості.

Основними статтями російського імпорту є продукція машинобудуван­ня та продовольство (65%). На частку машинобудування припадає 34%, продовольчих товарів — 31%. Важливе значення має продукція хімічної промисловості (11%) та текстилю і текстильних виробів (7% Росія, серед іншого, імпортує половину необхідного їй для алюмінієвої промисловості глинозему, зокрема з України.

У географічній структурі зовнішньоторговельного обороту Росії у пер­шій половит 1990-х років відбулася різка переорієнтація з пострадянських країн на розвинені країни. У результаті частка пострадянських країн ско­ротилась до 1/5, а розвинених країн зросла до 3/5. Решта 20% припадає на йостсоціалістичні країни та країни, що розвиваються. Найважливішим і традиційним російським зовнішньоторговельним партнером є Німеччина, її частка найбільша серед країн світу — 14%. На другому місці Китай — 8%. У географічній структурі експорту чільне місце посідають Німеччина ($5,8 млрд), Китай ($3,3 млрд), Італія ($2,8 млрд), імпорту — Німеччина ($6,6 млрд), Китай ($4,1 млрд), Японія ($1,5 млрд). З Україною Росія має дуже велике позитивне сальдо зовнішньоторговельного обороту: $7,1 млрд екс­порт, $2,9 млрд — імпорт.

Росія входить до п'ятірки найбільших боржників світу. За розміром зовнішнього боргу вона займає третє місце ($130 млрд), перед Мексикою ($170 млрд) та Бразилією ($160 млрд), після Китаю ($120 млрд) та Індонезії ($110 млрд).

Для посилення зовнішньоекономічних зв'язків, залучення інвестицій та технологій у Росії огрлошено про створення 15 вільних (спеціальних) економічних зон (СЕЗ). Проте до цього часу реально почали функціонува­ти лише три: "Янтар" (Калінінградська обл.), "Находка" (Приморський край) і "Сахалін". Перша орієнтована на зв'язки з Німеччиною, дві останні — з Японією.

Росія домагається реінтеграції прилеглих пострадянських країн, зок­рема країн СНД, в єдиний економічний простір. За її ініціативою утворено Євразійський митний союз, до складу якого, крім неї, входять — Біло­русь, Казахстан, Киргизстан та Таджикистан.